⚖️ Яка еволюція антикорупційної політики потрібна Україні: від боротьби з корупціонерами до ліквідації джерел корупції У далеких 2010–2014 рр. перед Україною стояла велика проблема і серйозний виклик: у суспільстві не існувало запиту на боротьбу з корупцією. Тоді масово панувала думка: «краде у держави, а не в мене», «краде, щоб компенсувати те, що вкрала держава». Тоді, а також у перші роки після Революції Гідності, дуже важливо було уособити корупцію: показати, як нечисті на руку чиновники, депутати, топполітики збагачуються і як через це страждає кожен українець, що саме він через це втрачає. Після Революції Гідності, з відкриттям реєстрів, створенням електронної платформи закупівель Prozorro, запровадженням обов’язкового декларування, медіапростір наповнила велика кількість розслідувань, пов’язаних із конкретними особами. Тоді — у 2010–2017, 2018, 2019 роках — це мало велике значення для формування суспільного запиту на зміни, щоб протидія корупції стала однією з головних вимог. Сьогодні, на жаль, це уособлення корупції, тобто зведення її до конкретних імен, уже робить ведмежу послугу. У 2026 році, та й навіть кількома роками раніше, вже потрібно було зробити наступний еволюційний стрибок — перейти від боротьби з корупціонерами до боротьби з першопричинами, джерелами корупції. Тобто після розкриття кожного корупційного кейсу необхідно додавати умовний дисклеймер: «що треба зробити, аби це не повторилося». І ось із цим є велика проблема. Візьмімо найгучніший корупційний скандал 2025 року — зловживання на закупівлях в «Енергоатомі». Чи були в матеріалах ЗМІ, під час публічних дискусій, в експертних колонках зроблені висновки про те, що треба змінити, аби подібне не повторилося? Ні. Уся дискусія велася навколо персоналій: хто кого поставив, хто ким доводився Президенту України, чому так довго тривало розслідування тощо. А який висновок мав би супроводжувати кожен матеріал про «Енергоатом»? Те, що реформа корпоративного управління, зокрема запровадження незалежних наглядових рад, провалилася. І що найефективніше рішення для ліквідації корупційних ризиків в «Енергоатомі» — це приватизація. За опитуваннями 2023 року, лише 9,9% українців виступають за максимально широку приватизацію. Натомість 23,5% — за широку націоналізацію. Ще 18,3% — за те, щоб залишити нинішні 3000 держпідприємств у власності держави. І 37,3% — за те, щоб залишити лише ефективні державні підприємства. Нонсенс: 81% українців вважають корупцію актуальною проблемою, але водночас 42% виступають за збереження корупційних можливостей через державні підприємства. До речі, «Ціна держави» присвятила «Енергоатому» окреме відео, в якому показала, як в інших країнах побудована атомна енергетика, зокрема як у США АЕС перебувають у власності приватних енергетичних компаній. Біганина за корупціонерами і ловля їх за руку — це нескінченне виробництво медіаконтенту для YouTube-каналів і збирання лайків. Підхід має змінитися: потрібно виявляти й прибирати дискреції — тобто право чиновника на власний розсуд трактувати закон, — які створюють можливості для зловживань і незаконного збагачення. Але це складно і медійно програшно. Відео, в якому по крихтах розбирали б, як працюють контрабандні схеми і як їх прибрати, гарантовано набере у 5–10 разів менше переглядів, ніж розповідь про чергового митника з палацом і автопарком люксових авто. Постає відверте запитання: боротися з корінням чи з плодами? 📩 Підписуйся на \"Ціну держави\" | Ставайте патронами |Ставайте спонсором YouTube | Підтримати разово або підпискою
https://secure.wayforpay.com/payment/s7cf33501e4b1