Найтепліше, що може сказати життя —
«Я ціную твої почуття.
Я люблю в тобі все й з усім.
Я знаходжу в тобі свій дім».

Осінь ходить куточками міста.
В небі темному віє жалем.
Всі питають: «З якого ти тіста?»
І не бачать як я день за днем
Самостійно малюю стежку
Від чужого в своє,
В свій дім.

Я лишаюся завжди в нім.

«Я з тобою» в рази звучить більше,
Ніж «Тримайся, ти ж сильна, вір» —
Від такого стираюсь
До дір.

А із кимось…
Ти знаєш,
Легше.
Як спіткнешся, впадеш — підіймуть.
Кожен раз, як востаннє/вперше
Так чарівно із вірой — приймуть.

І мабуть у цьому лише і суть.