Я б написала тут романтичний вірш до дня всіх закоханих, але здається, що майже всі мої вірші про самозакоханість 😅
Стомлені душі у постаті.
Вітер плутає думки.
Простір
Без залишку
Світла й пітьми.
Рівний.
У простоті.
Картини розказують
Про життя
Художника,
Майстра
І того, хто дивиться.
Що ти бачиш на них?
Що тобі у картині
Відгукується?
Який в тобі біль?
Яке в тобі світло?
Яке життя?
Дихай.
Лиш пошепки.
Про себе
Промовляй:
Я у собі несу
Своє пекло і рай.
Що тобі показати, світе,
Сьогодні?
Я вся у тобі,
Занурена.
Обирай.
З Всесвітнім Днем Поезії!
З такого приводу у мене навіть вірш є)
Поетом не народжуються
Майже.
Поетами стають, коли настане час.
Життя штовхає в слово:
"Ну, давай же".
І всі ці майстри рими
Серед нас.
Поетами стають,
Коли застрягло
У горлі слово,
Вимовити — зась.
А ми жадаєм висловитись
Спрагло.
Блукаєм серед тисяч іпостась
І все шукаєм дім,
Усе шукаєм себе.
Знаходим лиш тоді,
Коли перестаєм
Писать.