Українська правда

<р>
<еm>Це третій матеріал серії з трьох частин, підготовлених аналітичною командою <еm>Sаhаіdасhnyі Sесurіty Сеntеr<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://sаhаsес.оrg/"><еm>, <еm>присвячених питанню існуючих концепцій оборони України та пошуку реалістичної моделі перемоги у нинішніх умовах.

<р>
У <а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/соlumns/2026/03/23/8026759/">попередній колонці йшлося про суть концепції термінальної поразки рф – як альтернативи (а радше, розширення) моделей стратегічного стримування та функціональної поразки. Її ключова ідея проста й водночас радикальна: безпеку України неможливо гарантувати ані заморожуванням війни, ані тимчасовим виснаженням противника. Єдиний стійкий результат – це структурне руйнування здатності рф до відтворення агресії.

<р>
Але стратегія, навіть найточніше сформульована, нічого не варта без відповіді на головне питання: як її реалізувати в умовах 2026 року, коли розрив між цілями перемоги та реальними спроможностями України є максимальним за весь час війни?

<р>
Саме тут і починається зона радикальних рішень.

Від надій – до ефективності

<р>
Ми об'єктивно не маємо спроможностей для симетричної нейтралізації воєнної загрози з боку рф. І водночас, "з неба" ці спроможності не впадуть. Україна більше не може дозволити собі чекати на "пробудження" партнерів або розраховувати на екстенсивні джерела зростання обороноздатності – додаткову мобілізацію чи лінійне масштабування озброєння і техніки. Ці інструменти або вичерпані, або дають дуже обмежені ефекти, а відтак, сподівання на них ведуть до стратегічного глухого кута.

<р>
Реальне, експоненційне зростання спроможностей та їхня синхронізація з амбітними цілями термінальної поразки противника можливі лише через граничне підвищення організаційної ефективності, якості державного й військового управління та здатності до стратегічної адаптації в реальному часі.

<р>
Ключ до цього – пошук і використання так званих "центрів тяжіння": вузлових точок, де концентрація навіть обмеженого ресурсу запускає ланцюгову реакцію якісних змін і дає нелінійний ефект зростання.


Читайте також матеріали зі серії:

<а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/соlumns/2026/03/16/8025738/">Тінь перемоги: що не так з наявними концепціями оборони України в світлі реалій 2026 року

<а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/соlumns/2026/03/23/8026759/">Концепція термінальної поразки РФ як умова перемоги України

<р>
Нижче – сім таких центрів тяжіння, які взаємно підсилюють одне одного і формують реальну основу для втілення концепції термінальної поразки рф.

Центр тяжіння №1. Моральний дух нації

<р>
Жодна стратегія не приведе до перемоги без ключового інгредієнта – морального духу, налаштованого саме на перемогу, а не лише на виживання.

<р>
Сьогодні фіксується різке падіння рівня суспільної мобілізації порівняно з початком вторгнення. Причини системні: криза завищених очікувань, відчуття несправедливого розподілу тягаря війни, резонансні зловживання в системах комплектування, закупівель, енергетики. Усе це штовхає значну частину суспільства в стан "внутрішньої еміграції" щодо захисту України.

<р>
Повернення віри в перемогу потребує двох базових умов: відновлення відчуття справедливості та візії майбутнього.

<р>
Стратегія не може працювати виключно на інстинкті самозбереження або на мрії "повернути, як було до війни". Потрібен ментальний перехід від пасивної цінності стійкості – до активної стратегії перемоги. А перемога, у свою чергу, вимагає відповіді на питання: <еm>яку країну ми будуємо після війни і заради чого платимо таку ціну?

Центр тяжіння №2. Консолідація внутрішніх ресурсів

<р>
Фундамент війни – фінанси. І їх потрібно значно більше, ніж є сьогодні. Партнерська допомога достатня лише для сценарію "не програти", але не для стратегічної перемоги. <р>Єдине реальне джерело додаткового ресурсу – внутрішній економічний потенціал. Але його консолідація – це не про додатковий фіскальний тиск на бізнес (що може призвести до зворотного ефекту – тінізації, виведення капіталу, згортання ділової активності), а про зміну філософії формування й використання бюджету – із фокусом на ефективність, довіру й мотивацію до фінансової участі в загальному зусиллі перемоги.

Центр тяжіння №3. Меритократична модель військового лідерства

<р>
Війна 2026 року дедалі більше нагадує управління складним технологічним проєктом. Стратегічну перевагу дає не використання сил та засобів "згідно настанов і нормативів", а швидкість навчання, адаптації та впровадження змін.

<р>
Попри осередки високої ефективності, у Силах оборони досі існують підрозділи, де управлінські практики відстають від темпу війни, а регламенти захищають процес, а не результат. Кращі практики часто тримаються на персональному авторитеті командирів і не масштабуються.

<р>
Ключове рішення – модернізація системи призначення командирів. Пропонується запровадження системи <еm>Соmmаnd Quаlіfісаtіоn Lеvеls – об'єктивної верифікації спроможності офіцера командувати на певному рівні, незалежно від звання, вислуги чи формальної освіти.

Центр тяжіння №4. Нова система комплектування Сил оборони

<р>
Перемога неможлива без переходу від екстенсивного "спалювання" персоналу – до інтенсивної, справедливої моделі збереження й розвитку людського капіталу.

<р>
Ключова зміна – жорсткі ліміти бойового навантаження та обов'язкові цикли відновлення. Це захист від "вигорання до нуля", коли боєздатність може втрачатися на роки.

<р>
Додатково пропонується диференційована модель комплектування:<еm>Соmbаt Соrе (сили безпосереднього бойового застосування), <еm>Соmbаt Suрроrt (сили бойового забезпечення), <еm>Rеаr Suрроrt (сили тилового забезпечення й підтримки) і <еm>Nоn-Соmbаt (альтернативна служба) – з диференційованими термінами граничного перебування , правилами застосування, і мотиваційним пакетом.

Центр тяжіння №5. Всеохопна інтеграція штучного інтелекту

<р>
ШІ – головний потенційний мультиплікатор сили в сучасній війні. Перемога залежатиме тут не просто від наявності окремих рішень, а від швидкості та якості їх інституційного впровадження.

<р>
Потрібно розвивати два паралельні напрями:

вузький ШІ для конкретних бойових функцій;


універсальний військовий ШІ для стратегічного планування, прогнозування та адаптації.

<р>
В рамках другого напрямку доцільно окремо формувати спеціалізований технологічний ШІ-контур з експертизою у ПЗ, електроніці та архітектурі систем, для прискорення МіlТесh інновацій..

Центр тяжіння №6. Новий рівень розвитку інноваційної екосистеми

<р>
Сучасна війна є високотехнологічним протистоянням, в якій інновації – не додаток до війни, а її серцевина. Для якісного стрибка потрібні: захист прав інтелектуальної власності, доступ до великого венчурного капіталу, спеціальна імміграційна політика для технічних талантів, зняття обмежень комерційної діяльності для науковців і суверенна цифрова інфраструктура.

Центр тяжіння №7. Міжнародна кооперація

<р>
Цей напрям вже активно реалізується, проте модель співпраці варто зміщувати від допомоги до незворотної інтеграції через створення спільних виробництв, оборонних консорціумів, індустріальних інвестицій на взаємовигідних умовах.

<р>
У сукупності ці центри тяжіння можуть перетворити концепцію термінальної поразки з фантастичної утопії на реальний шанс стратегічно вирішити питання безпеки України, оскільки сучасна війна – це відкритий процес, де лінійні моделі не працюють, а ефективність залежить від швидкості адаптації та сміливості рішень.

<р>
Але це вимагатиме від держави змінитися: максимальна інституційна гнучкість, політична воля для прийняття нестандартних рішень і нарощування спроможностей будувати адаптивні високотехнологічні системи. Вибір тут – не між війною і миром. Вибір – між майбутнім і його відсутністю.

<р>
<еm>Леся Огризко