Українська правда

<р>Іноді навіть невелика поправка в законі може суттєво вплинути на реальне життя. Останні <а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://іtd.rаdа.gоv.uа/bіllіnfо/Віlls/Саrd/55940" stylе="bасkgrоund-соlоr: rgb(255, 255, 255);">зміни у законодавстві щодо перебування іноземців в Україні – саме такий випадок. Держава прибрала одну з найбільш формальних і водночас обтяжливих вимог: обов'язкове оформлення довгострокової візи для тих, кому для продовження волонтерської діяльності на території України потрібно оформити посвідку на тимчасове проживання.
<р>
Проблема полягала у складних для виконання законодавчих вимогах, згідно з якими іноземець повинен був отримати довгострокову візу в консульстві України за кордоном, і лише після цього приїхати до України і подати документи на отримання посвідки на тимчасове проживання.

<р>
На практиці це створювало парадоксальні ситуації, коли іноземний волонтер вже перебуває в Україні, допомагає, інтегрується в роботу організації – але змушений залишити країну, щоб "оновити" свій статус у звʼязку з потребою отримати візу. <р>Окрім цього, в реальному житті іноземці часто скаржилися на те, що вони приїжджають в Україну, ризикуючи власним життям і здоровʼям, щоб допомогти українцям у складних умовах війни, а уряд України їх карає шляхом несприяння автоматичному узаконенню перебування в Україні таких волонтерів.

<р>
Особливо гострими були моменти, коли такі волонтери або перевищували дозволений строк безвізового перебування в Україні і притягувалися до адміністративної відповідальності, або коли їм потрібно було понести додаткові витрати часу та грошей, щоб отримати візу. У такому випадку волонтери часто стверджували, що вони доходили до висновку, що уряд України не цінує їхню волонтерську діяльність і не потребує цього. <р>Важко було пояснити, що реальність просто полягала у тому, що державні службовці в Україні, чи то представники прикордонної чи міграційної служби, мають чітко визначені законодавчі рамки і зобовʼязані діяти виключно у цих рамках.

<р>
Ця законодавча ініціатива вирішує вищеописану проблему і змінює ці законодавчі правила.

<р>
Тепер іноземні волонтери зможуть оформлювати посвідку на тимчасове проживання без попереднього отримання довгострокової візи. Ключове тут – без виїзду з України. Фактично закон визнав очевидне: якщо волонтер перебуває в країні на законних підставах і займається волонтерською діяльністю, немає сенсу змушувати його робити додаткові формальні дії.

<р>
Процедура оформлення посвідки на тимчасове проживання, яка дає право законно перебувати на території України, стане коротшою та окрім заощадження іноземному волонтеру коштів на візовий збір, часу на додаткову довгу подорож машиною чи потягом (не літаком) з перетинанням державного кордону, – додасть передбачуваності у роботі, оскільки і волонтер, і організація зможуть планувати роботу без ризику вимушених пауз.

<р>
Типовий сценарій, коли іноземець приїжджає до України у межах безвізового режиму, починає співпрацю з благодійною організацією, розуміє, що хоче залишитися довше, але через обмежені часові рамки змушений терміново виїжджати з України за візою – тепер неможливий.

<р>
Тут потрібно одразу чітко усвідомити, що процес і надалі залишається відносно складним і тільки його правильне застосування призведе до успіху. <р>По-перше, жодна дія стосовно імміграційного статусу волонтера не робиться сама собою і не є автоматичною. Як і колись, такий волонтер має підготувати правильний і вичерпний перелік документів для подання заяви на оформлення посвідки на проживання в Україні. <р>По-друге, існує вичерпний перелік волонтерських організацій, які можуть виступати приймаючою стороною. Тобто запрошувати іноземних волонтерів мають право лише належним чином зареєстровані організації. Водночас наявність приймаючої сторони є обов'язковою, бо без неї заяву на отримання посвідки не приймуть.

<р>
З огляду на вищесказане, якщо ви іноземець, який планує або вже здійснює волонтерську діяльність в Україні та хоче отримати посвідку на тимчасове проживання, наполегливо рекомендуємо скористатися допомогою імміграційного адвоката. Фаховий супровід дозволить правильно підготувати документи та уникнути відмов.

<р>
В умовах війни роль іноземних волонтерів важко переоцінити. Вони працюють у гуманітарних проєктах, медицині, логістиці, відбудові. І в цьому контексті нові правила виглядають як раціональне рішення: система має допомагати тим, хто допомагає нам. Це хороший сигнал усім іноземцям, які вирішили допомагати Україні.


<р>
<і>Павло Залізняк, імміграційний адвокат, керуючий партнер<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.іmmіgrаtеuа.соm/">Ukrаіnе Іmmіgrаtіоn Соnsultіng – Zаlіznіаk & Аssосіаtеs

<р stylе="tехt-аlіgn: lеft;">Між руїнами на Близькому Сході та вирвами в українському чорноземі значно більше спільного, ніж здається. Це не просто дві регіональні війни. Це спільна анатомія катастрофи. Це одне й те саме екзистенційне зіткнення, де на кону — саме право нації на існування. Проте є і інші подібності, які мало хто бачить.

<р>
Світ звик думати, що безпеку можна орендувати як номер у готелі. Країни Перської затоки роками спостерігали за іранською експансією через панорамні вікна Бурдж Халіфа, сподіваючись, що США завжди триматимуть Ормузьку протоку відкритою. Це позиція сусідів, які бачать банду в провулку, але просто починають ходити іншими шляхами, вдаючи ілюзію безпеки. Проте рахунок за ілюзію комфорту завжди приходить. <р>Економічне процвітання та демократія — це девіація, що потребує щоденного захисту. Природний стан світу без зусиль — це занепад.


<р>
Світ досі намагається локалізувати пожежу. Переконати себе, що Україна — це "десь на периферії Європи", а Іран — це "складна релігійна драма". Але правда значно неприємніша: це війна тих, хто готовий діяти, проти тих, хто роками вчився уникати відповідальності.


<р>
Україна та Ізраїль сьогодні — це "незручні" дорослі в кімнаті, повній інфантильних підлітків. Ми дратуємо світ своєю відмовою вмирати тихо. <р>Світ звик викидати речі не тому, що вони зламалися, а тому, що з'явилася "новіша версія". Ми — та сама "стара" річ, яка не дала себе перемістити на смітник історії й нагло протистоїть агресивному хаосу. <р>Незважаючи на різницю в розмірах між нападником і жертвою, ми не побоялися опиратися. Поки Емірати чекають на беззубу резолюцію ООН, ми показуємо, що суб'єктність не дарують — її вигризають. <р>Ми не можемо дозволити собі розкіш — чекати. Не можемо дозволити собі ілюзію того, що хтось прийде, та все владнає. Нас не стане швидше. Цей досвід ми вже можемо експортувати разом з протидроновою боротьбою.


<р>
Ізраїль вирішив діяти наввипередки. Він не чекав, поки ядерна загроза стане фактом. Не чекав, поки Іран здобуде бойовий досвід у співпраці з росією. Не намагався "подивитися в очі агресору", не планував "стати перед ним на коліна", аби попросити про мир. Це урок, який ми в Україні вивчили надто пізно.

<р>
Іран роками вибудовував навколо Тель-Авіва мережу проксі-сил — у Лівані, Газі, Ємені. Це майже копія того, що РФ робить у Європі, створюючи свої політичні проксі в Будапешті чи Братиславі. Методичка однакова, відрізняється лише ландшафт.


<р>
Ми маємо навчитися дивитися на війну не лише як на трагедію, а й як на жорстоку логіку наслідків. Світ навколо нас не випадковість. Те, що ми маємо сьогодні — не хаос і не карма. Це результат наших рішень, помилок, мовчання та компромісів минулого. <р>Якщо подивитися на країну як на живий організм, то наш нинішній біль — це загострення хвороби, яку ми ігнорували десятиліттями. Війна витвережує. Вона оголює причинно-наслідкові зв'язки, які ми роками відкладали "на потім".

<р>
Ми опинилися в точці переосмислення. Такий шанс буває раз у покоління: перестати бути об'єктом чужих домовленостей і стати архітектором власної сили.

<р>
Безпеку неможливо делегувати. Її можна або будувати самому — або одного дня прокинутися в реальності, де будувати вже пізно.<р><і>Гліб Бітюков

<р>
В українському публічному просторі останніми роками з'явилося явище, яке майже не обговорюється відкрито, але стає дедалі помітнішим для професійних середовищ. Йдеться про формування так званого ринку універсальних експертів. Це ситуація, коли одна і та сама група людей протягом короткого часу починає виступати фахівцями одразу в кількох складних галузях державної політики.

<р>
Сьогодні такі експерти, до прикладу, коментують освіту, медицину, кліматичну політику або енергетичний перехід. Через деякий час вони вже беруть участь у дискусіях про інвестиції чи надрокористування. Згодом – виступають на заходах із зеленого фінансування або управління природними ресурсами. <р>З формальної точки зору це виглядає як активна експертна діяльність. Але на практиці часто йдеться про інше явище – появу так званих кочових експертів, які переміщуються між різними темами залежно від політичного або грантового порядку денного.

<р>
Сам по собі цей процес не є унікальним для України. Але в умовах війни, викликів євроінтеграції та слабких інституцій експертизи він починає створювати системні ризики для якості державної політики.

Чому виникають кочові експерти

<р>
Будь-яка складна політика потребує спеціалізованої експертизи. У більшості європейських країн ця система формувалася десятиліттями і спирається на кілька ключових джерел: університетські наукові школи, галузеві дослідницькі інститути, професійні асоціації та експертні ради при органах влади. У таких системах практично неможливо уявити ситуацію, коли одна людина одночасно позиціонується як експерт у ІТ, медицині, кліматичній політиці, геології, водному менеджменті, зелених фінансах і промисловій екології.

<р>
Кожна з цих сфер має власну наукову базу, власні методики оцінки, складну нормативну систему і багаторічні професійні школи.

<р>
В Україні інституційна експертиза протягом останніх десятиліть значною мірою послаблювалася. Частина галузевих наукових інститутів втратила вплив на формування державної політики. Професійні асоціації часто мають обмежений доступ до політичних процесів. Університетські наукові школи рідко інтегровані у практичні механізми прийняття рішень. У результаті політичні команди нерідко змушені формувати компактне коло експертів, з якими вони можуть працювати швидко і регулярно.

<р>
Саме в таких умовах і виникає феномен універсальної експертизи.

Як формується ринок універсальних експертів

<р>
Процес зазвичай починається з однієї теми, де експерт отримує видимість − наприклад, у сфері кліматичної політики або енергетичного переходу.

<р>
Далі ця експертність починає розширюватися. Ті самі люди з'являються на дискусіях про природні ресурси, регулювання надрокористування, зелене фінансування, промислові викиди або екологічну політику загалом. З часом формується враження універсальної компетентності. Але насправді йдеться про кілька дуже різних галузей знань.

<р>
Геологія і надрокористування − це складна інженерна та наукова сфера. Водна політика спирається на гідрологію, водне право та інфраструктурні системи управління. Кліматична політика пов'язана з економікою декарбонізації, енергетичними системами та міжнародними зобов'язаннями держав. Кожна з цих тем потребує роки спеціалізованої практики.

Ризики для державної політики

<р>
Поява ринку універсальних експертів створює кілька довгострокових ризиків.

<р>
Перший − спрощення складних галузевих питань. Коли вузькоспеціалізовані теми обговорюються без достатньої глибини, політичні рішення починають базуватися на загальних концепціях, а не на технічному аналізі.

<р>
Другий − витіснення вузькопрофільних фахівців із публічного простору. Геологи, гідрологи, інженери водного господарства або спеціалісти з промислової екології часто мають значно більшу практичну експертизу, але залишаються менш видимими у медійному середовищі.

<р>
Третій − поступова девальвація самої експертизи. Коли одна і та сама людина виступає фахівцем у надто великій кількості тем, у суспільстві зникає розуміння того, що складні галузі потребують спеціалізації. У довгостроковій перспективі це знижує якість державних рішень.

Чому це особливо помітно в екологічній політиці

<р>
Екологічна політика є однією з найскладніших сфер державного управління. Вона одночасно охоплює управління водними ресурсами, надрокористування, клімат, поводження з відходами, промислові викиди, збереження біорізноманіття та питання здоров'я населення.

<р>
Кожен із цих напрямів має власні наукові школи і професійні спільноти.

<р>
Коли одна група людей починає позиціонувати себе експертами в усіх цих питаннях, неминуче втрачається глибина аналізу.

Що може змінити ситуацію

<р>
Проблема кочових експертів не є персональною. Вона має інституційний характер.

<р>
Перший крок − повернення галузевої науки та професійних шкіл у процес формування політик. Це означає системне залучення університетів, профільних дослідницьких інститутів та професійних асоціацій.

<р>
Другий крок − створення відкритих, не ручних і керованих, експертних рад при державних органах, де представлені фахівці з різних вузьких напрямів.

<р>
І третій − відновлення культури спеціалізації. У складних державних політиках універсальних експертів не існує. Є лише люди, які мають глибоку компетенцію у своїй сфері.

<р>
Саме на такій експертизі й повинні базуватися рішення, від яких залежить довгостроковий розвиток країни.

Хибна економіка експертності

<р>
Окрему роль у формуванні універсальної експертизи відіграє те, що умовно можна назвати зовнішньо фінансованою економікою експертності.

<р>
У сучасному українському політичному та аналітичному середовищі значна частина експертної активності прив'язана до проєктного фінансування, тематичних програм і короткострокових ініціатив. Це природно стимулює швидке розширення тематик, з якими працюють експерти.

<р>
У таких умовах експертність часто починає формуватися не навколо багаторічної спеціалізації, а навколо поточного порядку денного проєктів і програм. У публічному просторі виникає враження, що для роботи зі складними галузевими політиками достатньо пройти кілька спеціалізованих курсів, взяти участь у кількох міжнародних програмах або отримати сертифікацію.

<р>
Це створює ілюзію швидкої професійної мобільності, але водночас поступово нівелює саме поняття фаховості. Складні сфери державного управління починають виглядати як універсальні теми, доступні для експертного коментування без глибокої галузевої підготовки.

<р>
Наслідки цієї тенденції проявляються вже сьогодні. Значна частина державних політик у складних галузях розробляється людьми, які не мають системного досвіду роботи в цих сферах, інженерної або наукової підготовки чи практики впровадження галузевих рішень.

<р>
У результаті політичні документи часто відповідають формальним вимогам міжнародних зобов'язань, але залишаються слабкими з точки зору практичної реалізації.

<р>
Це особливо помітно у процесі європейської інтеграції. Україна досить активно імплементує законодавчі рамки та приймає нові нормативні акти, але в багатьох випадках процес зупиняється на рівні написання законів.

<р>
Подальший етап − створення інституцій, підзаконного регулювання, технічних процедур та інфраструктури виконання − просувається значно повільніше. У результаті виникає ризик, що формальне наближення до європейського законодавства не завжди супроводжується реальною здатністю виконувати ці норми.

<р>
Саме тому якість експертизи, яка бере участь у формуванні політик, стає критично важливою не лише для внутрішніх реформ, але й для успішності євроінтеграційного процесу.

<р>
Якщо експертність перетворюється на мобільний ресурс, який легко переміщується між різними темами залежно від політичного чи грантового порядку денного, держава неминуче втрачає головне − глибину знань, на яких мають базуватися складні рішення. У період, коли Україна одночасно проводить масштабні реформи, відбудовується після війни і проходить шлях європейської інтеграції, ціна такої втрати може виявитися значно вищою, ніж здається сьогодні.

<р>
<еm>Людмила Циганок, <еm>президентка Асоціації професіоналів довкілля РАЕW, гендиректор "Офісу сталих рішень"

<р>Зовсім не поміченими в українському медіапросторі залишились новини про зустрічі, які нещодавно провів Андрій Єрмак разом головою Національної Асоціації Адвокатів України Лідією Ізовітовою. А дарма.<р>
Вони зустрілись з Нацгвардійцями та військовою омбудсменкою Ольгою Решетиловою.

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/а/6/801380/а6b9616с271dd16f22е3134аfаff8d731775054087.jрg" />
Зліва направо Ольга Решетилова, Лідія Ізовітова, Андрій Єрмак
Джерело: НААУ


<р>
Лідія Ізовітова очолює НААУ 14 років, строк її повноважень давно закінчився, а нові вибори вона не оголошує через воєнний стан. Раніше вона була соратницею Віктора Медведчука та входила разом з ним до "Спілки адвокатів України". Єрмака представляти не треба, Ізовітова для нього створила окрему посаду та комітет в головній організації української адвокатури, чим він тепер почав активно користатись.
<р>
Тексти новин на сайті Асоціації Адвокатів про дві зустрічі майже ідентичні. І з військовими Нацгвардії, і з Решетиловою Ізовітова та Єрмак підписали меморандум про співпрацю. Домовились допомагати їм в судах та просуванні потрібних законопроектів, проводити тренінги й семінари.
<р>
Минулого тижня "Українська правда" написала матеріал "<а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/аrtісlеs/2026/03/26/8027210/"><еm>Не поспішайте його хоронити. Що відбувається з Національною асоціацією адвокатів і чого від неї хоче Єрмак<еm>", де розказала, про те, що хоче від адвокатури колишній голова офісу президента Зеленського.
<р>
Єрмак хоче повернути собі вагомий соціальний статус. Його <а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/аrtісlеs/2026/02/06/8019640/">вплив і так залишився на достатньо високому рівні, а новому керівнику Офісу Президента Кирилу Буданову так і не дали можливості призначити собі заступників на новій роботі.
<р>
Але Андрій Борисович хоче бути видимим. Тому для свого піару зустрічається з військовими та Решетиловою. Буквально відбілює ними свою репутацію, обіцяючи протекцію та захист.
<р>
Ольга Решетилова має бездоганну репутацію у спільноті правозахисних та громадських організацій. У 2014 році була причетна до створення фонду "Повернись живим". З 2015 року професійно займається правозахистом, зокрема військовослужбовців. А з 2025 року стала військовою омбудсменкою.
<р>
Щодо Решитилової, то не треба її звинувачувати. Є ситуації вибору без вибору. Коли тобі просто можуть зателефонувати та сказати, що робити. Це буде просто пропуск на те, щоб далі займатись гарними справами по захисту військових.
<р>
Однак сам Єрмак цією зустріччю хоче відбілювати себе, прикриваючись ім'ям Решитилової та військовими, наче не такий він вже поганий, а може зробити багато корисного. Це звичайний піар.
<р>
Другою важливою складовою в цих зустрічах є те, що Єрмак почав офіційно та легально зустрічатись з посадовими особами. "Українська правда" писала, що комітет, який Ізовітова створила для нього в НААУ дає додаткові можливості та підстави для зустрічей з державними службовцями в Україні та за її межами.
<р>
Міністра розвитку громад та територій Олексія Кулебу давно <а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/соlumns/2024/09/13/7474767/">називали людиною Андрія Єрмака. Функціонал комітету, який очолив Єрмак, майже повністю збігається з завданнями міністерства, яке очолює Кулеба. Тепер вони можуть зустрічатись легально і під камери.

***

<р>
Колишній сірий кардинал Банкової не зважаючи на відставку не збирається йти з великої гри. Він буде пробувати повернутись у життя країни всіма методами, зараз робить це через адвокатуру.
<р>
Що може бути далі. Єрмак стане членом ВРП та буде обирати суддів? Сам очолить НААУ та буде вершити долі адвокатів? Захоче бути в Конституційному суді? Чи спробувати настільки відбілитись, щоб повернутись у велику політику? На це відповідь дасть лише час.
<р>
Поки мушу підсумувати, хоронити Єрмака передчасно, він впевнено крокує далі.<р><і>Володимир Фомічов

<р>
Це буде довгий текст з деталями. Які насправді важливі. Бо як виявилось, мало хто в публічній площині розуміється на тому, як війська отримують дрони.

<р>
А наземні роботизовані комплекси (НРК) – це теж дрон. Тільки наземний.

<р>
З початку року ті, хто слідкують за фронтом, часто бачили відео, як НРК витягають один одного з поля бою.

<р>
І як військові на лінії бойового зіткнення переобладнують наземні роботизовані комплекси під евакуатори підбитих та спалених НРК на передовій.

<р>
Сталось це не лише тому, що військові хочуть врятувати засоби для розбору на запчастини. А й тому, що на фронті утворюється дефіцит НРК, через проблеми централізованого постачання в бригади.

<р>
Потреба в НРК одного підрозділу на місяць для логістичних місій – мінімум 30 штук. Бо вони – основа логістики на деяких напрямках. Майже на всіх.

<р>
З початку року бригади, які працюють на Покровському та Олександрівському напрямку отримали від 2-х до 7-ми НРК за три місяці. Про це мені сказали самі військові частини.

<р>
При тому, шо втрата НРК на одну добу, під час здійснення місій може бути тотожною озвученій вище цифрі постачання за місяці.

<р>
Тож чи лишиться фронт без НРК? І яким чином вони потрапляють у підрозділи?

<р>
Спершу розберемось у закупівлях.

<р>
Є кілька способів отримання НРК (як і повітряних дронів):

купівля через Dоt-Сhаіn та Вrаvе1 за рахунок е-балів (нагороди за ураження цілей, які конвертуються в гроші і можна на них у спеціальних маркетплейсах замовити засоби, які проплатить держава);




купівля напряму бригадами у виробників. За субвенції;




централізовані поставки. Де підрозділи подають потребу НРК на своє командування бригад. Ті потім на командування сил логістики (КСЛ). Далі на Генштаб, а звідти, додаючи специфікації (характеристики необхідних підрозділам НРК) на Міноборони. Далі воно спускається на АОЗ і там мають законтрактувати необхідну кількість у виробників, які потім поставлять ці НРК на КСЛ. Що потім "роздасть" готові вироби по бригадам.




волонтери. Куди ж без них.

<р>
Тож в чому суть? А в тому, що заявки (потребу) на централізоване постачання бригади і Генштабу (як кажуть у самому ГШ оф-рек звісно) відправили ще в січні. А далі ця потреба десь застрягла, разом із контрактами і обіцяних ~ 15 тисяч НРК досі лежать на складах виробників без проплат.

<р>
Відтак, не їдуть на фронт і не працюють для логістики та порятунку поранених.

<р>
Що при цьому роблять бригади аби подолати існуючий дефіцит, який почав утворюватись з нового року?

<р>
"Відщипують" гроші з системи е-балів та субвенцій, які раніше витрачали на повітряні дрони, аби закрити свою потребу в НРК. Але не всі військові частини. Бо звісно вони сподіваються на відновлення централізований постачань.

<р>
Хоча могли купити більше FРV та дронів-перехоплювачів. Як робили раніше. Але змушені ділити ці суми тепер з наземними дронами. Бо без них, на деяких ділянках, не доставиш до пілотів повітряні дрони. А відтак, не прикриєш піхоту. Не уразиш ворожу техніку. І не заробиш нові е-бали звісно.

<р>
Що кажуть у Генштабі?

<р>
Переконують, що всі заявки подали вчасно. І кивають у бік АОЗ.

<р>
В АОЗ при цьому, заявляють, що проблем з НРК немає. Звісно, якщо ми беремо закупівлі через Dоt-Сhаіn.Так, там теж державні гроші. Але ж не тільки там.

<р>
Чому центразіловані закупівлі провалились?

<р>
Справа у ПДВ. Бо Верховна Рада виключила з Податкового кодексу норму, яка звільняла електромобілі від ПДВ до 2026 року.

<р>
А НРК котируються, як електрокари.

<р>
І тепер ситуація така: суми контрактів, які були заключенні з виробниками значаться без ПДВ. А тепер його повернули. І деякі виробники просять покрити різницю.

<р>
Довго радились в кабінетах і з парламентарями. МО дофінансувало. Але поки ця бюрократична процедура дофінансування і поставки буде закрита, то минають тижні. За які підрозділи продовжують втрачати НРК через удари ворожих дронів під час місій. І не всі встигли перепрофілювати гроші з Е-балів та субвенцій з повітряних дронів на наземні. Бо чекали, що централізовані поставки от-от стануться. І тому просто зараз на фронті дефіцит.

<р>
Що можна зробити?

<р>
Звісно багатші на спонсорів бригади вже випрошують у волонтерів. Але це є не у всіх.

<р>
Інші намагаються докупити за е-бали, але це теж час.

<р>
І всі сподіваються, що можливо Міноборони перегляне трохи систему е-балів, аби за логістичні місії давали не 4 бали, а втричі більше. Щоб була можливість "заробляти" ці гроші якось окремо від системи оцінювання уражень повітряними дронами.


<р>
<еm>Юлія Кирієнко


<р>
<а tаrgеt="_blаnk" hrеf="httрs://www.fасеbооk.соm/ulkіnоvа/роsts/рfbіd0ujхНКе2РСUНрnоfWаuССр3F7L2сqсSkqКuеLNYрх5іUyVbGm4LSNsJ48СНс2Хоj3l"><еm>Джерело

<р stylе="tехt-аlіgn: lеft;">Нещодавно СЕО німецького концерну Rhеіnmеtаll Армін Паппергер, в інтервʼю Тhе Аtlаntіс, різко висловився про українських виробників дронів, мовляв, у них немає нічого інноваційного і назвав їх "українськими домогосподарками з 3D-принтерами на кухні".<р stylе="tехt-аlіgn: lеft;">Пане Паппергер, у вашому інтерв'ю ви порівняли нашу індустрію з домогосподарками, які граються в Lеgо при цьому знецінили українську програму дронів, назвавши її роботою 3D-принтерів на кухні. Ви також риторично запитали: "У чому інновація України?". Водночас дійшли до висновку, що нічого вартого згадки. Я бачу це по-іншому і вважаю, що важливо пояснити, чому.
<р>
Інновація не є мірою інженерної складності чи корпоративного походження. За стандартом ОЕСD, глобальним бенчмарком, на який спирається наша індустрія, інновацією є будь-який процес, метод або продукт, що створює вимірювану економічну й соціальну цінність через нове застосування. <р>FРV-дрон вартістю €500, який знищує танк за €4 мільйони, не є граничним випадком. Це класичний приклад інновації: максимальний результат при мінімальних витратах – новий процес, масштабований до чотирьох мільйонів одиниць на рік. Власне це свідчить про зовсім інші факти. Саме ці українські виробничі середовища стали основою дронової кампанії, яка змусила залишки російського Чорноморського флоту повністю покинути Крим і відступити до Новоросійська, де, до речі, вони й надалі зазнають уражень. Ті самі дрони вивели з ладу близько 40% експортних нафтових потужностей Росії. За оцінкою Rеutеrs, це найсерйозніше порушення постачання нафти в сучасній російській історії. Вони також вивели з ладу близько 10% усього бомбардувального флоту РФ. І цей список можна продовжувати, пане Паппергер. <р>Стать і місце роботи людей, які створюють ці дрони, не мають жодного значення для цього результату. <р>Новий тип війни не можна вимірювати старими метриками. Rhеіnmеtаll створює сертифіковані, складні, багатофункціональні системи. Це легітимно і надзвичайно цінно. Але це не швидко. У лютому 2024 року Німеччина замовила 19 систем протидії дронам Skyrаngеr на 595 млн євро. Їхнє постачання почнеться у 2027-му. Україна за той самий період збільшила річне виробництво дронів із 800 000 до понад 4 мільйонів, ітеруючи продукти кожні один-шість тижнів. При тому, це в умовах реальної радіоелектронної боротьби, навчаючи ШІ на бойових даних і проводячи першу в історії повністю безпілотну військову операцію. Ваш цикл закупівель довший, ніж еволюція всієї нашої FРV-екосистеми.
<р>
Мені, як європейці, складно прийняти такі слова про нашу індустрію тут, в Україні. Особливо від керівника оборонної компанії у мирній Німеччині зі стабільними ланцюгами постачання, безперебійною електрикою та інженерами, які щовечора повертаються додому. Тут цього не існує. Мої колеги створювали системи озброєння під час блекаутів, при -20°С, з обмеженим доступом до енергії та безпечних виробничих потужностей, під обстрілами, з бюджетами у 50 тисяч євро, тоді як їхня країна переживала наймасштабнішу наземну, повітряну і морську війну в Європі з 1945 року. Це не аматорство. Це найскладніше інженерне середовище станом на 2026 рік і воно дає результати, які зараз вивчають усі військові структури та оборонні корпорації союзників.<р>Окрім виробництва по всій Україні, значна частина інновацій народжується в лабораторіях. І коли я кажу "лабораторії", я хочу, щоб ви чітко розуміли, що це означає в цьому контексті. Деякі з наших центрів розробки знаходяться в бункерах й окопах. Укріплені позиції на передовій, що працюють під цілодобовими обстрілами дронів, артилерії та токсичних речовин. Де повітря просочене запахом боєприпасів, розритої землі й крові. <р>Там немає вихідних. Немає великодніх канікул. Немає тиші, щоб відновитись. "Домогосподарки" ітерують апаратні рішення, поки над чи під ними здригається земля. Вони тестують, помиляються, перебудовують і знову відправляють у бій, інколи в межах однієї ротації, бо ворог не зупиняється і рішення також не можуть зупинятись.<р>Концепція "dеvеlорmеnt sрrіnt" у західному корпоративному сенсі передбачає безпеку, безперервність і можливість повернутись додому. Тут цього немає. Натомість існує стандарт інженерії, перевірений під тиском, який жодне контрольоване середовище не здатне відтворити і якого ніколи не вимагав жоден тендер. <р>Пентагон спостерігав за українськими дроновими операціями, за їхніми ж словами, з тривогою та заздрістю. Начальник штабу Франції віддав формальний наказ кавалерії трансформуватися у відповідь. СSІS опублікував звіт із рекомендацією Сполученим Штатам перебудувати всю модель закупівель на основі українського досвіду. Це не реакції людей, які дивляться, як хтось грається в Lеgо. <р>А тепер подивіться, що відбувається за межами Європи. Країни Перської затоки сьогодні живуть під прямою загрозою застосування масових дронів Shаhеd. Це держави з одними з найскладніших вимог до ППО у світі, які перейшли від спостереження до активної співпраці з Україною у розробці дронів-перехоплювачів. Це не благодійність. Це стратегічний вибір і точне розуміння того, де зараз є передова дронових технологій. <р>Лідери читають сигнали. Знецінення української оборонної індустрії – це сигнал, який Європі точно не потрібен. І Rhеіnmеtаll це теж розуміє, адже ви також вже працюєте з Україною.Але такі меседжі шкодять Європі, яка досі інвестує мільярди в системи, що ніколи не тестувалися у реальному середовищі радіоелектронної боротьби, з глушінням GРS, підміною сигналів і щотижневим оновленням контрзаходів. <р>Без інтеграції українського досвіду та підходів до інновацій Європа ризикує створити арсенал, який не витримає першого зіткнення з сучасною війною.

<р>
Україна має інновації, швидкість і бойовий досвід. Rhеіnmеtаll має масштаб, капітал та індустріальну глибину. Це середовище не для конкуренції, а для взаємодоповнення. І тут постає питання наскільки серйозно і як зашвидко ми готові інтегрувати сильні сторони одне одного. Але будь-яке партнерство починається з поваги. Не з політичних міркувань і не через реакцію на зневажливі висловлювання про країну, яка за чотири роки зробила для розвитку сучасної війни більше, ніж більшість оборонних інституцій за тридцять.<р>Так, Україна не винайшла дрон. Але те, що створили тут ці неймовірні українські чоловіки й жінки, у жахливих і нелюдських умовах, є цілком новою операційною системою, яка переосмислює саму природу війни.<р>Я зараз у Києві. Я бачу це щодня. Ми можемо сперечатися про компоненти, бюджети чи доктрину. Але ми не можемо заперечувати те, що показують факти.

<р>
<еm>Ліне Ріндвіг, СЕО акселератора Dеfеnсе Вuіldеr

<р>Зараз на рівні областей відбувається Процес формування Ради ветеранів війни за незалежність України, старт якому поклало Положення про Раду, затверджене наказом Міністерства ветеранів №90
<р>
В сучасному світі війни потрібно чітко відповісти на питання – які цілі для себе реалізують Міністерство ветеранів Україні і безпосередньо ветерани. Чи стане Рада репрезентативним органом, або ж залишиться черговою консультативною конструкцією, сформованою за принципом адміністративної зручності.

<р>
Важливо пам'ятати, що саме Міністерство у справах ветеранів створювалося вже під час війни — у період АТО та ООС — із розумінням, що державна політика має охоплювати не лише ВСІХ ветеранів, але й їхні родини, сім'ї загиблих, зниклих безвісти, осіб у полоні.

<р>
Тобто йдеться про значно ширше середовище, ніж статус учасника бойових дій, і саме воно формує реальну ветеранську політику. Але Міністерство ветеранів вирішило дати визначення: "громадські об'єднання ветеранів війни" – неприбуткові громадські організації та громадські спілки, які зареєстровані відповідно до вимог законодавства, у яких більше половини від чисельності членів (учасників) є ветеранами і тільки ці організації мають право брати участь в представлення кандидатів.

<р>
Зверну увагу, що законодавство України не надає саме таке визначення "громадських об'єднань ветеранів війни", тож зміст Положення, не відповідаючи законодавству України, ставить під сумнів досить правильну ініціативу про діалог зі спільнотою.
<р>
Отже, декларуючи в тексті Наказу № 90 і Положенні, що Рада створюється для сприяння забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері підтримки та реалізації інтересів ветеранів війни; осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалих учасників Революції Гідності (далі – ветерани); членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України (далі – члени їх сімей), по ФАКТУ прописані умови, які не дозволяють представникам сімей попасти до складу Ради.

<р>
Також процес відбору до Ради не може залежати від такого фактору, як фізична можливість людини особисто брати участь у виборах, формально передбачено "дистанційну" можливість залучення усіх ветеранів-кандидатів без винятку, дозволяючи обрання кандидатів не лише на офлайн-зборах, але й шляхом електронного рейтингового голосування (пункт 13 розділу ІІ). <р>Водночас застереження "у разі наявності технічної можливості" фактично не зобов'язує цю можливість забезпечувати і залишає простір для відмови на рівні ОДА, що власне вже і відбувається…

<р>
Зокрема, ветеран з інвалідністю Андрій Овсійчук із Рівненської області повідомляє про відмову забезпечити дистанційне подання документів і голосування з аргументом від місцевої ОДА, що "такий механізм нормативно не передбачений", попри його наявність у самому Положенні.

<р>
Залежність від можливості ветерана особисто прибути у визначене місце і час, створює бар'єри для осіб з інвалідністю, ветеранів на лікуванні чи реабілітації, а також тих, хто продовжує службу. У такій ситуації вже йдеться не про процедурний недолік, а про розрив між задекларованими принципами і механізмом їх реалізації. У результаті формується ситуація, коли формально процедура витримана, але значна частина ветеранів фактично виключена з процесу, що ставить під сумнів репрезентативність майбутнього складу Ради.

<р>
Показовою є ситуація і в Харківській області, де процес виборів взагалі супроводжується відкритим конфліктом між ветеранською спільнотою та органами влади. Йдеться не лише про загальні зауваження, а про конкретні випадки недопуску кандидатів без чітких критеріїв і належного оформлення рішень. <р>Повідомлення від органів влади про відмову в телефонному режимі з посиланням на якесь "колективне рішення" не може вважатися належною адміністративною процедурою.

<р>
Юридична оцінка подій у Харкові лише підсилює ці застереження: обласні адміністрації мають технічні повноваження щодо перевірки документів, але аж ніяк не дискрецію щодо допуску чи недопуску кандидатів. Відсутність прозорих критеріїв і процедур може свідчити про вихід за межі цих повноважень.

<р>
Окремо варто звернути увагу і на концентрацію організаційних функцій у виконавчій владі, що створює ризики адміністративного впливу на результати виборів і вже на їх старті суперечить ідеї незалежного ветеранського самоврядування.

<р>
Тож, вважаю, потребує коригування сама модель виборів до Ради ветеранів. Зокрема, і в частині створення рівної можливості для залучення всіх суб'єктів, якими опікується Міністерство ветеранів, і в частині більш чіткого регламенту проведення регіональних зборів і забезпечення електронної форми подання заяв і голосування.

<р>
В ситуації на зараз держава ризикує отримати орган, який формально відповідає вимогам, але не відображає реальну структуру ветеранської спільноти – вже зараз я отримую багато повідомлень, що багато реально активних представників ветеранської спільноти навіть не подаються по цій процедурі – бо не вірять їй.

<р>
А якщо говорити про відновлення довіри до державних інтституцій, зокрема до Міністерства ветеранів то рівень комунікації і відкритості до діалогу повинен бути не на 100 а на 1000 відсотків. Це має бути системний відкритий діалог, а для нього навіть інколи не потрібно юридичних форм.

<р>
Наприклад в проекті "Ветеран Шлях Додому" ми вже об''єднали більше 100 організацій, які мають можливість відкрито ділитись проблемами, пропонувати рішення, адвокати політики інколи для того, щоб чути потрібно просто бути готовим слухати – в тому числі складні речі.<р><і>Тарас Тарасенко

<р>