Українська правда

<р>
Ідея гарної неділі – провідати подругу з іншого міста і написати з нею писанки, вирішила я. Поїздка з Києва до Чернігова і назад: зручне сполучення електричкою, об 11:42 у Чернігові, а о 22:00 знову в Києві. Сумарний час в дорозі – 7 годин, по 3,5 в кожну сторону. Ідеально, щоб дочитати книжку і медитативно дивитися у вікно на ліси і поля, що чекають весняної зелені. Звучить, як спокій. Саме те, що треба – перед робочим тижнем.
<р>
Пригоди розпочалися о 7:55, за 20 хвилин до відправлення поїзда. Другий перон, звідки мала рушати електричка, перебуває на реконструкції, а альтернативний – за межами вокзалу. Довелося пробігтися.
<р>
Поруч зі мною стояли такі ж дезорієнтовані люди, які переживали, чи стоять у потрібному місці. З громофонів сповіщали про затримки багатьох поїздів, наш, на щастя, запізнився лише на 10 хвилин, тож додатково хвилюватися не довелося.
<р>
Не встигаємо ми від'їхати, як з телефонів пасажирів вагону починають лунати сигнали повітряної тривоги, на які ніхто не реагує.
<р>
Я витягнула книжку "Гемінґвей нічого не знає" письменника Артура Дроня про війну, Бога і людей війни. Дочитала, просльозилася і засумувала, що наступні півтори години не матиму чим зайнятися.
<р>
Тим часом проїжджаємо Ніжин.
<р>
"Бійся своїх бажань", кажуть люди, бо за декілька хвилин мого нічого не робіння провідник <а hrеf="httрs://www.рrаvdа.соm.uа/nеws/2026/03/29/8027654/" tаrgеt="_blаnk" рubtаg="0">оголошує евакуацію у зв'язку з підвищеною небезпекою.
<р>
Старша жінка з сумками починає бідкатися і сподівається, що поїзд дотягнеться до найближчої станції, щоб можна було зійти, а не зістрибнути з вагона. Для неї це не перша евакуація, на відміну від мене.
<р>
Стрибати справді довелося. Ми зупинилися буквально в полі і східці поїзда і землю відділяв добрий метр.
<р>
Пасажири спокійно почали виходити разом зі всіма речами. Тихо, спокійно, здавалося, що ставати посеред невідомого поля – буденна справа для пасажирів електрички, що прямує в напрямку Славутича.

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/b/6/798494/b6е0347с3ddb380f26120905d8е79сса1774784316.jрg" />




<р>
Я в цій справі новачок. Тому допомагаю бабусям спуститися і рушаю у білих кросівках в хащі з сухої трави за досвідченішими.
<р>
Близько сотні людей йдуть вглиб яру – подалі від поїзда, але тримаючи в полі зору провідників у світловідбиваючих яскраво жовтих безрукавках. На питання з натовпу, скільки так чекати, працівники Укрзалізниці відповідають "Не знаємо, ви ж бачите, що сьогодні по Україні робиться".

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/0/d/798489/0d77341с20еdb350а3bd9а327с26ddа51774783941.jрg" />




<р>
Стає прохолодно.
<р>
Я роблю селфі на згадку і надсилаю колегам фотки "евакуації". Сумніваючись, чи достатній інфопривід. Тим часом бачу у стрічці новину про приліт на Чернігівщині.
<р>
За пів години чекання у ніжинському полі нам дозволяють знову зайти в поїзд – загроза минула.
<р>
До речі, піднятися у вагон виявилося складніше, ніж зістрибнути. Подяка провідникам та чоловікам-пасажирам, які допомагали.

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/9/2/798490/92551346с724еd156232128b0021dе3с1774784057.jрg" />




<р>
Вже в теплому вагоні згадую, що новина опублікована і допис у фейсбуці теж. Дзвоню батькам на Львівщину, поки вони не побачили новини, щоб сказати, що вже все добре.
<р>
Поїзд встигає проїхати дві станції, остання "Вертіївка". Коли рушаєм, оголошують, що далі їхатимемо до станції "Бориса Олійника" і я згадую школу і "Пісню про Матір"... Та поностальгувати не вдалось.
<р>
Нас одразу висаджують на станції. Цього разу, як я згодом дізнаюся – майже на годину. Знову "підвищена небезпека". У телеграм-каналах пишуть, що дрони летять на Славутич.
<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/b/е/798570/bеfdс12fbfе094905309881928f7а0с31774786681.jрg" />




<р>
На щастя не в полі, думаю я. "В полі таки безпечніше", – додає колега-журналіст, який побачив в соцмережах моє фото і прийшов знайомитися.
<р>
Друга "евакуація" була такою ж спокійною як і перша, але з комфортом. Жінки пообсідали вільні лавочки, діти бігали, четверо дівчат-підлітків репетирували танець, іноземці говорили про буденні справи. А одна жінка читала книжку з промовистою назвою "Перемога у війні".

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/2/b/798491/2b1е734628b6320756е46еdсd55d20391774784121.jрg" />




<р>
Поки я намотувала круги на вокзалі, на телефон прийшло сповіщення від Укрзалізниці "1000 обіймашок для вас. Ви отримали нагороду Щасливчик": "Завдання на 13 місце виконане. Вам дістався щасливий квиток, адже щастя не знає забобонів".

<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/6/7/798492/67bff0f831f64а8fа0аb5сf17f8f269а1774784164.jрg" />




<р>
Я усміхнулася.
<р>
Нам згодом дозволили зайти у вагон. І, на щастя, до Чернігова їхали вже без "підвищених небезпек". Справді "Щасливчик", подумала я.
<р>
Потяг прибув о 12:05. Лише на 20 хвилин пізніше зазначеного у квитку часу.
<іmg srс="httрs://uіmg.рrаvdа.соm.uа/buсkеts/uрstаtіс/systеm/МеdіаРhоtо/рhоtо/а/9/798493/а906а24094аае8е55с962d398261а1481774784219.jрg" />




<р>
Тривога, яка в області тривала більше 10 годин, закінчилася.
<р>
"Я на місці", – написала повідомлення мамі.
<р>
"Як пройшла ваша подорож", – запитала мене "Укрзалізниця".
<р>
"Щасливо", – усміхнулася я.<р><і>Тетяна Пляцок<р>