І недосяжні кордони істини
Поки сам собі не наврочиш,
Не визнаєш,
Що в усьому був винен ти.
Закрути поміцніше
Гвинти ці у памʼяті.

Я полюбила тишу.

Гуляти на самоті й розмовляти зі своїм світом.
Я полюбила простір, в якому думки лиш мої,
Тож
Я їх собі залишу
В цій глибині, куди швидкість навколишніх не доходить.

Протоптана стежка далеко не завжди тебе заводить
Туди, куди пройшов той,
Хто її протоптав.
Гарантії тої ніхто ще нікому не дав.

А ти топчи там, де тобі заманеться.
Так, як ти сам захочеш.
Розум не завжди віє Твої думки.
Серця дослухайся, тихо лиш, пошепки…
Ти — сам собі диво наврочиш,
Якщо вмієш почути, вислухати сам себе.