Куточок творчості АлРін

Старий джентльмен у сірому
Дістає з капелюха твоє нове "Я",
Що вже без тривог і в білому,
В якого планета Земля
Танцює під цим дощем,
Як у фільмах, що ти рідко дивишся.
Мюзикли ж... Для дітей?

Старий джентльмен без імені
Очистить тебе від туги,
Від всіх тих думок, що снують між тімені,
Від сірості днів і нудьги.
Якщо, звісно, приймеш його чари,
Щоб глянуть по-іншому на життя.

Старий джентльмен, що воду ллє
З небес на усе живе,
Змінить за мить все життя твоє.
Станеш листком, що в воді пливе
В пошуках істини,
В пошуках радості,
В пошуках щастя.

Зупинись. Злови мить. Танцюй.

#вірші

Я лежав, а в обіймах у мене був кіт.
Намурликував цілий світ.

Малював мені зоряне небо,
Що красою тягнуло до себе,
Малював лісостеп і гори
І широкі морські простори.

Муркотів мені сни на вухо.
Я лежав, засинаючи, й слухав.

Про історії мореплавців,
Королівських відважних посланців,
Про дороги, що лиш ласкаві...

І видіння чіткі й яскраві
Заколисували у сон.

Бачив тих, хто мандрує в часі
І монахів, що завжди в рясі,
Заблукавших у лісі мавок
І в воді закружлявших русалок.
Бачив місто, що вже заснуло
І іще одне - затонуло.

Мандрував по пустелі з верблюдом,
З літака пригнув з парашютом,
Куховарив із Ектором Браво,
Здобув те, що у нас кажуть - слава.

Став актором в бродячих виставах.
В мене світ був - одна забава.

Але час прокидатись, сонце
Уже встало і я встаю.
Трохи більше життя люблю,
Як під боком мурличе кіт.

Полюбив я увесь твій світ,
Тож створю і собі такий.

#вірші

Лежу на лавці, дивлюсь на зоряне
серед міста маленького, не столиця.
В руках тримаю для мене створене,
але не показую іншим, то - таємниця.

Ледь чутно говорю, не порушаю спокою
темряви ночі, що розгорнулась для нас.
Я йшов сюди густою й широкою,
та вів не компас, один лиш час.

Моя голова на колінах у Вічності,
що водить рукою моїм плечем.
Часом втікав від неї, та її різнобічності
знову ловили. Від неї ніхто не втече.

#вірші

Дім - це там, куди хочеш вернутись.
Я знаходжу його не вперше.
І не раз ще, надіюсь, знайду.

Дім - де вмить вимикаєш свою байду
Про проблеми, що можуть до краю роздутись.
Дім їх лопає.
Все розтане.
Він лікує душевні рани.
Повертає жагу до життя в любові.

Дім тримається тільки на добрім слові,
Але вчишся вірити в його міцність.

Дім - це там, де ти відчуваєш дійсність
І проводиш свій час в розумінні й подяці.
Дім тебе відкриває й заходить всередину.
Чи готовий ти до співпраці?

#вірші

Мені примарилось, я танцюю.
Рухами тіла картини малюю.
Вільно й сміливо, наче сама...
Не турбуюсь про погляди.
Їх нема.
І нікого немає, лиш я.

Відчуваю, що мати моя - земля,
Що під небом мені якраз саме місце.
Кожен крок кольоровий, як твістер.
І відчуте у серці - компас.

Крок назад, крок вперед і хвиля.
Спершу вдих, потім видих, дія.

Танець - поклик моєї душі.

#вірші

Дотики поміж маленьких дрібниць.
Світ твій складається з таємниць,
Що тобі ж і розплутувати.

Пізнай і відкрий.
Як знайдеш в собі блок,
Зрозумій його і розбий.
По одному за раз,
Але потім іще й іще.

Ти розділяєш на сотню речей,
Кроком за крок прописавши деталі.
Потім "Хочу" і "Можу" ведуть в магістралі
І проводять за руку.

До мрій трошки далі.

#вірші

Як описати душевний спокій?
Ти в глибині і тобі не страшно.
За одним тільки серцем,
Відчуттям із нього,
Граєш моменти, де ти в ролі Бога
Власного світу, свого життя.

Кожному прощення за каяття.
Світло і спрощення
До простоти.
Знайди в собі миті,
Де ти - просто ти.

Не чужими думками,
Не рамками, стежками
Йдеш у двері від себе й до себе.

Тиша. Дерева. Вітер. Комахи.
Спокій. Звучання. Літо. Спів птаха.

Крила твої лиш в ілюзіях відрізають.
Вони завжди за спиною.
Своїх від чужих відрізняють.

#вірші
#мотивація

Місто накрило хмарою.
Небо гримить на нас.
Місто все тут, примарою,
Каже: "Настав твій час".

Місто живе і разом з ним
Живуть люди і їх душа.
Деякі з них чекають
Цього доща,
Щоби змити із себе зайве.

Бо натомість потрібне зайде
І поверне у сторону щастя
Їхнє життя.

Але дощ не причина, не спосіб, не інструмент.
Так, він частково лиш аргумент.
Дощ змиває,
А що — то вже вибір твій.
Ти сам обираєш напрямок руху подій
І самостійно ідеш до них.

Тримайся хорошого настрою,
Коли дощ іде
І коли він стих.

#вірші

Я був тут завжди, бо Я є — Світ.
В мені перевтілення кожного, Я — Творець.
Я бачив багато за стільки літ...
І зим. Але Я був і є — Митець.
Буду й далі, така в мене роль.

Я був тут завжди, Я тут і нині.
В мені — кожен дух, в мені є святиня.
Я — кожен родич в твоїй родині.
Я є — ти сам. Я — вранці птахів гомоніння.
Я — твоє дзеркало. Я — твоя тінь.

Я був тут вічно. Я є і буду.
Я стану твоїм надійним крилом,
Якщо й ти станеш. Я все забуду
І одягну на тебе шолом.
Я захищу тебе від усього.

Я горизонти відкрию нові,
Я двері всі відчиню навстіж.
Я відміню всі засухи й повінь.
Від тебе не прошу нічого, лиш
Люби себе так, наче віриш в щастя.

#вірші

Знаю, ти прийдеш, як вечір вимкнеться,
Як світло лампи настільної та ноутбука.
Знову нізвідки, з нічого візьмешся
Просто щоб вірші в пітьмі послухать.

Знаю, що більше ніхто не чутиме.
Всі давно сплять і їм солодко спиться.
Вітер за вікнами мелодію дутиме.
Хотіла б я знати, що їм там сниться.

Так, як слова заплітаються в мудрості,
Ніби під ковдру в холодний день,
Сенс залишається лиш від присутності.
Повних прожито з десяток жмень.

Ти хочеш чути моєї вірності
Правду забуту, світло надій.
Я — осередок твоєї гідності,
Чи скоро буду. Сій в мені віру, сій.

#вірші

Якщо вимкнути голос,
Вимкнути світло,
Вимкнути тьму,
Зачинити двері,
Відчинити себе,
Розпахнути навстіж,
Відчути простір того, що неосяжне,
Не обмежене подумки, не розділене на шматки...

Якщо стати далеким,
Забути все, що...
І бути. Все ще..
Якщо знати не те, що читав чи бачив,
Не те, що слухав.
Що відчував — там дійсність.
Тільки в слабкості — твоя міцність.

Якщо тут і зараз,
Без учора й завтра,
Навіть за хвилину...
Якщо тільки тут.
Час не має сили,
В самоті з собою
Присутність свою
Відчуваєш лиш ти.

Хто ти? Який ти?
Немає значення іншим.
Будь, яким є.

#вірші
#мотивація
#світлі_думки

Світ в твоїх руках.
Ти формуєш його в думках.
Ти малюєш його словами.
Розмалюй його в світлі гами.

Цілий Всесвіт в твоїх долонях.
Він формується в твоїх скронях.
Що ти сієш, те й пожинаєш.
Світ — це те, що в думках тримаєш.

Поле безмежного потенціалу
Відкриває для кожного залу,
В якій гість контролює все.
Фільтруй те, що в життя несеш.

#вірші
#мотивація
#світлі_думки