«Ти ніколи не будеш готовою!» —
Кажуть ті, що бояться не рухатись.
Я ж боюсь не себе наслухатись
І звернути у бік,
І піти не туди,
Оббивати пороги, будинки, мости
Поки знов не вернуся
На місце,
З якого усе почалося.

…………………

«Уяви:
До мети
Один лише крок.
А ти все ще сидиш….

Ну й сиди собі далі!»

—

Ось у чому я бачу великий підвох:
«Люди все ще недосконалі»

……………….

Я прийму тебе тінню
І в грім,
І в грозу.
Я приймаю твій гнів,
Весь твій біль,
Всю красу.

Я прийму кожен шрам,
Кожну посмішку,
Подих…

Лиш дозволь полюбити,
Дозволь зберегти…
Бо з любовʼю донизу
(«Нагору» для «знаючих»)
Тебе не зтягти.

Я ж лиш хочу почути
(І почутись у відповідь)
Те, чого у цій тиші/в цім гомоні
Бажаєш, найрідніша для себе, Ти.