Парфуми, які закохують в українську мову! Таких більше ніде немає. Тільки тут.
Дуже смачно пахнуть. Спокоєм. Затишком. Україною. От знаєте, як приїхати у дитинство, а там якраз пшениця стигла у мішках. І яблука такі смачні! І ще роблять ремонт, і буде щось нове і чудове, і тому пахне свіжоспиляною деревиною. І під дахом сушиться чабрець. Ось такі парфуми.
Теплі, стійки, смачні. Підходять чоловікам і жінкам. Дуже стильні. У нас їх брали, щоб презентувати Україну за кордоном.
Ви теж беріть. Флаконів лишилось мало. Поки що ще старі ціни. Флакон 2400 грн. Пробник 100 грн.
Розповім вам дещо дурне, бо хто, як не я?
Було нам років по 10, а може, й вже ближче до 11. Вчились ми у школі і мріяли про нових ляльок, кросівки на платформі, роликові ковзани і ще про багато чого іншого. У матеріальній формі. Бажано з блискітками і таке, як у відомих співаків чи акторів. Але навколо — кримська провінція, степ, вітер, грязюка по коліно. І батьки, які лише дивом зводять дебет із кредитом у сімейному бюджеті, і то не завжди їм це вдається.
І от якось моя однокласниця гостювала у бабусі, тусувалась там із місцевими дітьми і привезла звідти нову штуку. Ритуал. Робочий. Інфа сотка. Ну, звичайно, слова «ритуал» ми тоді не знали, обходились без нього, але суть саме така.
Значить, треба пильнувати автівки у полі зору. Щоразу, коли побачиш блакитну, треба торкнутися людини поруч і промовити: «Пятьорка — покупка моя!». Вибачайте, цитата, це було у Криму. Кажу як є. Ну так от. Таких машин треба було побачити і зафіксувати за собою п’ять штук, і тоді можна загадувати бажання: якусь конкретну річ, яку хочеш, щоб дорослі тобі купили. Рахуються автівки, які вдалося побачити під час одного виходу на вулицю. На інший раз набрана кількість не переноситься. Ну і, звичайно, хто перший встиг торкнутися і промовити — того машина. Одноразова історія.
Набрати п’ять таких автівок — це не така проста задача, як може здатися. По-перше, річ у тім, що потрібно мати поруч людину. Бажано подружку, бо дорослі можуть не оцінити, і це довго пояснювати. Також блакитний — колір для машин рідкісний. Такими були лише «Запорожці» і «Москвичі». І ще вантажівки радянського зразка — знаєте, такі, де тільки кабіна блакитна. Ми їх теж рахували, але сумнівались. Так я вам скажу: якщо бачиш блакитного легковика, то є ясність, що спрацює. Але якщо рахуєш лише наполовину блакитну вантажівку, то немає повної впевненості.
Ми як навіжені вдивлялися у транспортні засоби і оце-во: «Пятьорка — покупка моя!». За будь-якої нагоди. Але переважно дорогою до школи і зі школи.
Ну і от п’ятниця, йдемо ми додому. Нам вдається набрати машин на покупки по одній, і ми вже уявляємо себе у тих нових омріяних кросівках, які нам тепер точно скоро подарують. Принесуть на блюдечці з такою самою блакитною облямівкою, як і ті «Запорожці» та «Москвичі».
Понеділок. Зустрічаюсь я з однокласницями — і тут з’ясовується страшне. У суботу, в той самий час, коли батьки забрали мене на город, далеко у степ, де ані автівок, ані подруг, ці самі однокласниці майже цілий день провели на вулиці! У дворі, де жила одна з них! А двір — із панорамним видом на трасу Сімферополь — Євпаторія! З безліччю, безліччю, безліччю блакитних машин, які за той час там проїхали!
Я все розумію. Я вже виросла. У мене немає даних, чи тим дівчатам тоді хоч щось зі списку купили. Наврядчи ж, правильно? Але я потім вчилась в університеті і дізналась термін «недоотриманий прибуток».
Досі буває: коли бачу блакитну машину на вулиці, інколи пробігає в голові думка, що в ту далеку кримську суботу я недоотримала від життя матеріальні з блискітками блага.
Колись я жила в Стамбулі. Там мені розказали цю турецьку приказку. Її можуть вживати стосовно усього.
Але ви подивіться на неї уважно зараз ще раз. Нашими очима. Чи не про миття вікон перед Паскою вона, га?
Якщо хтось не знав, я взагалі професійна сова. Справжня така. Принаймні, все життя була. Для мене прокидатися рано - це тортури, і я лише зусиллями волі якось пережила школу з її ранніми підйомами і все, що було далі. Щоправда, далі, коли випадали такі можливості, все ж старалась якось так організувати день, щоб ліпше засидитись до глибокої ночі, але поспати зранку.
А тут як вийшло? Спочатку кілька років тому я перестала пити алкоголь. Будь-який і взагалі. Потом почались зелені смузі. Далі ще гірше - йога. У моєму колі є попереджені люди, що якщо побачать мене з фінськими палками, то це вже занадто і треба щось робити. Але поки до палок ще не дійшло. Зараз інше.
Одного дня я взяла і прокинулась о восьмій. Без будильника. Потім о 7:30. Потім о 7:00. Сьогодні розплющила очі - на годиннику 6:00. Спати не хочеться. Повалятися теж не хочеться. А що робити далі, я не знаю. Зі мною раніше ніколи такого не бувало. Я якщо вставала рано, то це лише тому, що мені кудись ну дуже було треба. В аеропорт, наприклад, чи щось таке.
Встала з ліжка. Коти такі: еее, ти що? Ми тебе так рано не чекали. Ну але якщо вже так, то няв. Їстоньки!
Погодувала пухнастих. Випила каву. На годиннику 6:15. Що його робити - хто його зна. Досвіду нуль.
І як тепер далі? Я прокидатимусь ще раніше? Коли? О п’ятій? Почну всіх будити? Нарікати на тих, хто довго спить?
Що мені лишається?
Купити сапу, загорнути у ганчірку, штурмувати з нею тролейбус?
Штовхатися у поліклініці?
До речі, нікому там не треба чергу зайняти? Талончик, оце во? Кажіть, якщо що. Я, здається, таке скоро вмітиму.
Сіла поки що писати нові книжки. До речі, купуйте вже наявні. Ще написані, коли я була совою. Бо я так дивлюся, що потім таких вже не буде.
Все думаю, куди переповзати з фб, якщо вже так зі сторінками моїми.
Телеграм розвивати не хочу.
Тредс і Воцап - це теж Мета.
Твіттер - я не вмію нити.
Ютуб - це цілий відеопродакш.
Сайт поштова розсилка? Ви читатимете розсилку? Тільки реалістично кажіть мені.
А Патреони всякі читаєте?
Що ж нам з вами робити, га? Куди податися?
Колись це була моя сторінка. А тепер ось таке несеться. Попри всі запити, попри всі скарги - продовжує нестися. Бо шахраям фб таке дозволяє.